Неділя, 22.10.2017, 17:28
Головна | Реєстрація | Вхід Вітаю Вас Гість | RSS
Категорії розділу
Взаємодія відділення НСПП [66]
Колективні трудові спори [41]
Страйки та акції соціального протесту [9]
Запобігання виникненню КТС (К) [4]
Аналітична інформація [77]
Пошук
Календар
«  Жовтень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Головна » 2010 » Жовтень » 24 » Досвід вирішення колективних трудових спорів на підприємствах та організаціях Республіки Білорусь
11:36
Досвід вирішення колективних трудових спорів на підприємствах та організаціях Республіки Білорусь

 
Дмитро Культін, головний спеціаліст відділення
НСПП в Рівненській області
 
Понад 11 років в українській державі діє Закон України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, яким регламентується порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Проте, у пересічних громадян досить часто виникають запитання – Яким чином вирішуються колективні трудові спори в інших країнах світу? Які існують примирні органи, примирні процедури? Який існує порядок оголошення страйку ?
Як показує аналіз в сфері врегулювання колективних трудових спорів в різних країнах є багато спільного, проте існують і певні відмінності. На мій погляд читачам буде цікаво, почути про основні аспекти вирішення колективних трудових спорів на підприємстах та в установах Республіки Білорусь.
Основним Законом Білорусії – Конституцією Республіки Білорусь (частина третя статті 41) визначено, що „...Громадяни мають право на захист власних економічних та соціальних інтресів, включаючи право на об”єднання в професійні спілки, укладення колективних договорів (угод) і право на страйк...”
Законодавчим актом, яким регулюється порядок вирішення трудових спорів працівників з наймачем (роботодавцем), а також оголошення страйку є Трудовий кодекс Республіки Білорусь.
Статтею 377 Трудового кодексу Республіки Білорусь визначено поняття колективного трудового спору:
Колективний трудовий спір - це неврегульовані розбіжності сторін колективних трудових відносин щодо встановлення, зміни соціально-економічних умов праці і побуту працівників, укладення, зміни, виконання або припинення колективних договорів, угод.
Відповідно до статті 378 Трудового кодексу Республіки Білорусь Сторони колективного трудового спору - наймач (роботодавець), об'єднання наймачів (роботодавців) і працівники в особі їх представницьких органів. Якщо порівнювати визначення колективного трудового спору в Трудовому кодексі Республіки Білорусь та в Законі України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), то можна прийти до висновку, про їх схожість. Проте, слід також зазначити, що заслуговує на увагу і те, що на відміну від українського законодавства, в білоруському законодавстві власника підприємства стороною спору не визначено.
Як правило представницьким органом найманих працівників виступає профспілка (профспілки) або інший орган, що представляє інтереси працівників, які не є членами профспілок. Профспілки (об'єднання профспілок) є традиційними представниками працівників в трудових відносинах, у тому числі і в трудових спорах. У випадку, якщо у наймача (роботодавця) працює більше 50 відсотків працівників - не членів профспілки, від імені цих працівників стороною спору може бути орган, вибраний на загальних зборах або конференції більшістю голосів від загальної чисельності цих працівників.
Предметом колективних трудових спорів, згідно законодавства Республіки Білорусь, є права і інтереси працівників, що стосуються соціально-економічних умов їх праці і побуту. Під соціально-економічними умовами праці і побуту, у зв”язку із встановленням або зміною яких можуть виникнути колективні трудові спори, розуміються положення:
- організаціі праці і підвищення ефективності виробництва;
- нормування, форми, системи оплати праці, інших видів доходів працівників;
- розмірів тарифних ставок та посадових окладів, доплат і надбавок до них;
- індексаціїї заробітної плати (доходів);
- створення безпечних умов праці, поліпшення охорони здоров”я, гарантії медичного страхування членів трудового колектива та їх сімей, охорони навколишнього середовища;
- укладення та розірвання трудових угод;
- забезпечення зайнятості, підготовки, підвищення кваліфікаціі, перепідготовки, працевлаштування вивільнених працівників;
- регулювання внутрішнього трудового розпорядку та дисціпліни праці;
- будівництва, утримання та розподілу житла, об”єктів соціально-культурного значення;
- організаціі санаторно-курортного лікування та відпочинку працівників та членів їх сімей;
- тощо.
По ознаці суб'єкта відрізняють колективний трудовий спір від індивідуального трудового спору. Декілька однакових за змістом індивідуальних трудових спорів, навіть якщо вони витікають з колективного договору, угоди, в сумі не складають колективного і повинні розглядатися в порядку, встановленому законодавством про працю Республіки Білорусь. Наприклад, претензія групи працівників з приводу затримки заробітної плати повинна розглядатися в порядку вирішення індивідуального трудового спору. Проте, якщо терміни виплати заробітної плати визначені локальним нормативним актом, тобто колективним договором, спір про дотримання зобов'язань наймачем (роботодавцем) може прийняти колективний характер, за умови, що стороною спору виступить сторона, яка підписала вказаний акт.
Слід тут відмітити, що виходячи з формулювання колективного трудового спору, в Трудовому Кодексі Республіки Білорусь спостерігається звуженість класифікації вимог найманих працівників. Законом України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” та іншими нормативними актами передбачено ширше коло вимог, що можуть бути предметом колективного трудового спору (а не індивідуального), в тому числі ті, що стосуються заборгованості із заробітної плати, своєчасної її виплати, розміру заробітної плати, тощо.
Колективні трудові спори про встановлення, зміну або припинення соціально-економічних умов праці і побуту працівників називаються спорами інтересів. Колективні трудові спори щодо невиконання колективних договорів, угод називаються спорами про застосування колективних договорів, угод.
Разом з вказаними видами спорів існує розподіл колективних трудових спорів на спори матеріального і спори процедурного характеру. Колективні трудові спори матеріального характеру припускають розбіжності за змістом трудових прав і інтересів працівників. До процедурних спорів відносяться колективні трудові спори, пов'язані з порушенням правових норм, що регламентують участь профспілок в рішенні питань встановлення умов праці і порядку вирішення колективних трудових спорів.
Порядок вирішення колективних трудових спорів визначений в Трудовому Кодексі Республіки Білорусь, який прийнятий Палатою представників 8 червня 1999 року. У разі виникнення розбіжностей між наймачем (роботодавцем) і працівниками виникненню спору повинна передувати процедура їх обговорення на загальних зборах членів профспілки або працівників не членів профспілки. Відповідно до ст. 379 Трудового Кодексу, загальні збори вважаються правомірними, якщо на них присутня більше половини їх учасників, а конференція - при участі не менше двох третин вибраних делегатів. Дані вимоги щодо повноважень учасників передбачені і в нормативних та законодавчих актах України.
На зборах (конференції) ведеться протокол. Вимоги наймачу (роботодавцю) затверджуються більшістю голосів працівників, присутніх на зборах (конференції), висловлюються у письмовій формі, підписуються головою і секретарем зборів (конференції) і надаються наймачу (роботодавцю).
Аналіз Трудового Кодексу показує про чітку регламентацію строків розгляду наймачем (роботодавцем) вимог найманих працівників. Так, наймач (роботодавець) зобов'язаний розглянути вимоги і у письмовій формі не пізніше ніж в десятиденний термін з дня їх отримання повідомити про своє рішення представницький орган працівників і в триденний термін Республіканський трудовий арбітраж про виникнення спору. Відмова наймача (роботодавця) задовольнити вимоги працівників слугує підставою для проведення примирних процедур. День, в який наймач (роботодавець) повідомляє рішення про відхилення всіх або частини вимог працівників, або день закінчення встановленого терміну для повідомлення профспілки про своє рішення вважається початком колективного трудового спору.
Встановлений порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) можна розділити на декілька стадій:
1. Розгляд спору примирною комісією.
2. Посередництво.
3. Розгляд спору трудовим арбітражем.
4. Використання працівниками права на страйк.
В Законі України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) ці стадії вирішення колективних трудових спорів також передбачені. Примирні процедури, направлені на вирішення колективного трудового спору, повинні проводитися в терміни, встановлені законодавством. У разі потреби ці терміни можуть бути продовжені за угодою сторін колективного трудового спору.
1. Примирна комісія. Основною і обов'язковою стадією вирішення колективного трудового спору є розгляд його примирною комісією. На цій стадії примирення сторони спору прагнуть самі виробити взаємоприйнятне рішення шляхом поступок і компромісів. Обов'язковість розгляду спору примирною комісією зумовлюється тим, що після розгляду спору примирною комісією сторони спору мають право перейти до використання інших форм вирішення спору. Слід відзначити, що тут в законодавствах наших країн існує певна відмінність. Вона полягає в тому, що в Україні якщо в спорі вимоги сторін визначені пунктами „в” і „г” статті 2 Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, то сторони можуть вдатись до вирішення колективного трудового спору шляхом трудового арбітражу, уникаючи стадію вирішення спору примирною комісією. В Трудовому Кодексі Республіки Білорусь визначено, що примирна комісія створюється сторонами спору на паритетній основі в триденний термін після виникнення спору. Члени примирної комісії можуть бути визначені заздалегідь в колективному договорі, угоді. Члени примирної комісії - представники сторін спору протягом трьох днів більшістю голосів обирають до складу примирної комісії нейтрального члена комісії, що не входить до даного представницького органу працівників і не працюючого у даного наймача (роботодавця). Спосіб обрання нейтрального члена визначається примирною комісією. При недосягненні рішення про вибір нейтрального члена примирної комісії він призначається в п'ятиденний термін Головою Республіканського трудового арбітражу.
Колективний трудовий спір повинний бути розглянутий в строк до п”яти днів з моменту обрання нейтрального члена комісії. У разі, коли комісія не змогла у встановлений термін прийняти пропозиції по вирішенню спору, сторони мають право за домовленістю між собою продовжити термін роботи комісії. В іншому випадку вважається, що сторони не згідні з пропозиціями комісії, і вони мають право перейти до інших процедур. Примирна комісія має право проводити необхідні консультації з наймачем (роботодавцем), профспілкою, з органами державного управління, іншими зацікавленими організаціями, експертами. Пропозиції примирної комісії по вирішенню спору носять рекомендаційний характер. Вони приймаються більшістю голосів її членів, підписуються головою і в триденний термін направляються сторонами для ухвалення рішення по спору. Якщо сторони протягом п”яти днів письмово не виразили згоди з пропозиціями комісії, вважається, що вони не згідні з цими пропозиціями. У разі згоди сторін з пропозиціями примирної комісії спір припиняється.
2. Посередництво. При незгоді з пропозиціями примирної комісії сторони спору по взаємній домовленості можуть вдатися до проведення примирної процедури з участю посередника. Посередництво - це процедура примирення сторін колективного трудового спору з участю незалежного експерта-посередника. Оскільки посередництво як самостійна стадія вирішення колективного трудового спору не є обов”язковою для сторін, Закон не обмежує її термінами після досягнення угоди про це. Угоду про посередництво сторони мають право укласти до виникнення розбіжностей між ними, передбачивши ці питання в колективному договорі, угоді. Звернення до посередника слід оформляти письмовою заявою, підписаною сторонами спору. Взаємовідносини з посередником, включаючи винагороду за надання послуг, визначаються угодою між ним і сторонами спору. Посередник має право запрошувати і одержувати від наймача (роботодавця) необхідну інформацію, що стосується колективного трудового спору, проводити із сторонами консультації (у тому числі конфіденційні), а також здійснювати інші правомірні дії, направлені на врегулювання спору. Розгляд спору з участю посередника здійснюється в строк до п'яти днів з моменту його запрошення і завершується внесенням пропозицій по вирішенню спору. Думка посередника не є обов'язковою для сторін. Проте, якщо сторони спори виразили свою згоду з пропозиціями посередника, спір припиняється.
3. Трудовий арбітраж. При незгоді сторін спору з пропозиціями посередника колективний трудовий спір може бути переданий на розгляд трудового арбітражу. Сторони спору можуть створити свій трудовий арбітраж на добровільній основі в строк не пізніше як за п'ять днів з моменту закінчення його розгляду примирною комісією або посередником. Таким чином, трудовий арбітраж може бути тимчасовим, тобто для вирішення конкретного спору, або постійним - для розгляду всіх спорів, що виникають у наймача, в галузі, регіоні і т.д.
В українському законодавстві про колективні трудові спори (конфлікти) не визначено створення постійних арбітражів на підприємствах, або галузях, регіоні. Проте, як показує практика вирішення колективних трудових спорів, на даний час немає особливої необхідності у їх створенні. Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається сторонами. Якщо арбітри визначені в колективному договорі, угоді, то доцільно передбачити можливість їх заміни за наявності поважних причин. При розробці положень про трудовий арбітраж сторони можуть використовувати норми, що регламентують діяльність Республіканського трудового арбітражу. Трудовий арбітраж в п'ятиденний термін розглядає розбіжності сторін, одержує необхідні документи і відомості, проводить консультації і зустрічі сторін з компетентними органами, ухвалює рішення по спору, яке, як правило, носить рекомендаційний характер. Проте сторони можуть домовитися про обов'язковість рішення арбітражу як до звернення в арбітраж, так і після винесення ним рішення. Рішення трудового арбітражу підписується арбітром (арбітрами) і направляється сторонам спору. При невиконанні обов”язкового рішення трудового арбітражу кожна із сторін має право звернутися до суду для його примусового виконання.
Реєстрацію та сприяння вирішенню колективних трудових спорів в Україні здійснює Національна служба посередництва і примирення. В Білорусі ці функції виконує Республіканський трудовий арбітраж.
Республіканський трудовий арбітраж (далі – Арбітраж) є державним органом, що здійснює в межах своєї компетенції розгляд колективних трудових спорів, що виникають в соціально-трудовій сфері. Загальне керівництво Республіканським трудовим арбітражем здійснює Міністерство юстиції Республіки Білорусь. Слід зазначити, що Голова Арбітражу Республіки Білорусь призначається на посаду і звільняється з посади Президентом Республіки Білорусь. В Україні Голова Національної служби посередництва і примирення також призначається і звільняється з посади Президентом України.
Структура Республіканського трудового арбітражу Республіки Білорусь подібна до структури Національної служби посередництва і примирення, яка передбачає функціонування центрального апарату і структурних підрозділів в областях. Фінансування Республіканського трудового арбітражу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Основні функції Арбітражу наступні:
1) розгляд колективних трудових спорів, віднесених до його компетенції Трудовим кодексом;
2) координація діяльності органів державного управління, інших наймачів і представницьких органів працівників по врегулюванню колективних трудових спорів на стадії примирення;
3) ведення кадрового реєстру трудових арбітрів Республіки Білорусь, організації їх навчання (підвищення кваліфікації);
4) методичне керівництво системою примирення, посередництва і арбітражу;
5) реєстрація трудових арбітражів;
6) вивчення причин та умов виникнення спорів, внесення у встановленому порядку пропозицій по їх вирішенню та запобіганню.
До виняткової компетенції Республіканського трудового арбітражу відносяться колективні трудові спори:
1) в об'єднаннях, підлеглих Уряду Республіки Білорусь;
2) щодо виконання колективних договорів і угод;
3) в організаціях, в яких законодавством встановлені обмеження реалізації права на страйк;
4) ті що виникли на республіканському і галузевому рівнях. За угодою сторони можуть звернутися в Республіканський трудовий арбітраж і в інших випадках. Слід зазначити, що в склад Арбітражу входять трудові арбітри як на штатній так і позаштатній основі, тоді як до складу Національної служби посередництва і примирення трудові арбітри входять лише на позаштатній основі.
В Республіці Білорусь трудовий арбітр - особа, що наділена правом в установленому порядку вирішувати колективні трудові спори. Трудовими арбітрами можуть бути повнолітні дієздатні фізичні особи, що мають вищу юридичну або економічну освіту і досвід роботи за фахом не менше 3-х років. При цьому пріоритет надається науковцям, суспільним діячам, висококваліфікованим авторитетним працівникам органів державного управління і інших організацій. Повноваження трудового арбітра визначаються Положенням про трудового арбітра Республіканського трудового арбітражу, затвердженою постановою Міністерства юстиції Республіки Білорусь від 31 січня 2003 року №3. Список трудових арбітрів Арбітражу, що виконують свої функції на позаштатній основі, складається відповідно до пропозицій органів державного управління, наймачів, а також представницьких органів найманих працівників. Чисельність та персональний склад трудових арбітрів, що виконують свої обов”язки на позаштатній основі, затверджується Радою Міністрів Республіки Білорусь за представленням Міністра юстиції строком на 5 років. Право на звернення в Арбітраж має кожна сторона колективного трудового спору. Заява в арбітраж подається в 5-денний термін при незгоді однієї із сторін спору з пропозиціями примирної комісії.
Арбітраж може відмовити в прийняті заяви, якщо:
1. заява не підлягає розгляду в Арбітражі;
2. сторонами спору не були здійснені передбачені законодавством примирні процедури;
3. по даному спору існує рішення Арбітражу, трудового арбітража;
4. сторонами порушенні терміни звернення в Арбітраж. За наявності підстав Арбітраж має право відновити пропущені терміни звернення в Арбітраж за своєю ініціативою. Також заява в Арбітраж може бути залишена без розгляду, якщо вона підписана особою, повноваження якої не підтверджені відповідними документами, або до заяви не прикладені необхідні документи. Спори інтересів розглядаються у складі трьох арбітрів – по одному представнику від органів державного управління, республіканських об'єднань наймачів і профспілок. Сторони спору за угодою між собою і арбітрами можуть самі вибирати арбітрів з складу Арбітражу. При не досягненні сторонами згоди арбітри призначаються Головою Арбітражу. Арбітраж повинен розглянути спір і винести ухвалу не пізніше двотижневого терміну з моменту прийняття заяви до арбітражного виробництва. Термін розгляду колективного трудового спору може бути збільшений Головою Арбітражу в залежності від складності спору, але не більш ніж на місяць. Вирішення спорів в Арбітражі здійснюється за принципом рівності сторін спору перед законом, відкрито, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам державної і комерційної таємниці або коли Арбітраж задовольнить клопотання однієї із сторін про розгляд спору в закритому засіданні. Розгляд спору в арбітражному засіданні відбувається з обов'язковою участю представників сторін. Рішення Арбітражу ухвалюється більшістю голосами арбітрів, що беруть участь в розгляді спору. Арбітр, не згідний з рішенням по спору, має право висловити особливу думку. Рішення Арбітражу набуває чинності негайно або в строк, вказаний в рішенні. В разі невиконання обов”язкового для сторін рішення Республіканського трудового арбітражу одна із сторін в місячний термін має право звернутись в суд для його примусового виконання. Відповідальність осіб, винних в невиконанні обов'язкової для сторін колективного трудового спору рішення трудового арбітражу, наступає у випадках, передбачених законодавством.
4. Страйк як засіб вирішення колективних трудових спорів.
Страйк - тимчасова добровільна відмова працівників від виконання трудових обов'язків (повністю або частково) з метою вирішення колективного трудового спору. (Стаття 388 Трудовий Кодекс Республіки Білорусь)
Страйк може проводитися не пізніше 3-х місяців після відхилення пропозицій примирної комісії, а якщо сторони зверталися до посередника або в трудовий арбітраж - після відхилення пропозицій посередника або незгоди з рішенням арбітражу, за винятком випадку, якщо воно має для сторін обов'язкову силу. Рішення про проведення страйку ухвалюється на загальних зборах або конференції таємним голосуванням. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 2/3 присутніх членів профспілки або працівників - не членів профспілки. Представницький орган найманих працівників не пізніше двох тижнів до початку страйку зобов”язаний повідомити наймача у письмовій формі про проведення страйку, з зазначенням: переліку розбіжностей між сторонами, дати і часу початку страйку, його тривалості, кількості учасників, пропозицій по мінімуму необхідних робіт, які повинні виконуватися в організації (на підприємстві) під час проведення страйку.
Під час страйку сторони зобов'язані вжити заходів по забезпеченню законності, збереженню державної та іншої власності, громадського порядку, мінімуму необхідних робіт (послуг), а також зобов’язані продовжувати пошук вирішення колективного трудового спору шляхом переговорів. У разі створення реальної загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров’ю населення, правам і свободам інших осіб, а також в інших випадках, передбачених законодавством Президент Республіки Білорусь має право відкласти проведення страйку або призупинити його, але не більше ніж на 3-х місячний термін.
Страйк припиняється, а його учасники зобов'язані приступити до роботи наступного дня після:
1. визнання його незаконим відповідно до статті 395 Трудового Кодекса Республіки Білорусь;
2. отримання письмової згоди наймача про задоволення вимог;
3. прийняття рішення загальними зборами або конференцією відповідно до статті 379 Трудового Кодекса Республіки Білорусь;
4. укладення письмової угоди сторін щодо припинення страйку.
Страйк, або рішення про його проведення можуть бути визнані незаконними за рішенням обласного (Мінського міського) суду у випадках, якщо страйк проводиться (проводився) чи рішення про його проведення було прийняте з порушенням вимог Трудового Кодексу Республіки Білорусь та інших законів. За працівниками, що брали участь в страйку, заробітна плата за весь час страйку не зберігається, а період участі в страйку не включається в стаж, що дає право на відпустку. За працівниками, що відмовилися у письмовій формі від участі в страйку, але у зв'язку з його проведенням не мали нагоди виконувати свої трудові обов'язки, заробітна плата за весь час страйку виплачується в розмірах не нижче встановлених законодавством як за простій не з вини працівника.
За результатами розгляду і порівняння діючих в обох державах органів по вирішенню колективних трудових спорів можна зробити висновок про їх подібність в організаційній структурі та ідентичність завдань, які поставлені перед ними.


Категорія: Аналітична інформація | Переглядів: 585 | Додав: nspp
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
© Відділення Національної служби посередництва і примирення в Рівненській області, Передрук матеріалів за умови посилання на nspp-rivne.ucoz.ua © 2017